Відповідно статті 69 Господарського кодексу України підприємства зобов'язані забезпечити сприятливі умови праці жінок, забезпечувати їх роботою переважно в денний час, жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам більш легкої роботи.
Особливості застосування праці жінок регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України "Про зайнятість населення" та іншими нормативно-правовими актами.
Розділом XII "Праця жінок" Кодексу законів про працю України регулюються питання трудових відносин жінок. Так, статтею 184 вказаного Кодексу заборонено відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3-х років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до 14-ти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох (шести) років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше 3-х місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Інформація щодо заборони та обмеження застосування праці жінок на певних роботах викладена у рубриці "Легальне оформлення трудових відносин”.